1_13Будь-яка війна несе смерть, каліцтво, «вдягає» в журбу тисячі материнських сердець. У війни холодні очі, у неї свій рахунок, своя безжальна арифметика. Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 р. до 15 лютого 1989 року, а це 2 238 днів. 

15 лютого 1989 року останній радянськийй солдат перетнув Хайратонський міст через Аму-Дар’ю і назавжди покінчив з неоголошеною війною в Афганістані. З 1979 до 1989 року через горнило цієї війни пройшли близько 160 тисяч українців (це кожен четвертий радянський військовик в Афганістані), з них 269 – вихідці зі Стрийщини, зокрема 5 офіцерів, 18 прапорщиків, 32 сержанти та 24 солдати. 10 наших краян не повернулися з тієї чужої війни… 

Вони мовчазно дивляться на нас з фотографій – юні, у більшості 20-річні. Такими вони й залишаться назавжди. Їхні імена викарбувані на пам’ятнику «Синам Стрийщини, які не повернулися з Афганської війни». Вшануймо ж пам'ять наших земляків, схиливши голови, поіменно згадаймо кожного з них.

Сриянин Тарас Костів народився 28 серпня 1961 року. Працював вантажником на заводі. В Афганістан його відправили рядовим у березні 1980 року. Проходив службу стрільцем-гранатометником. Загинув 8 червня 1980 року при виконанні бойового завдання.

Володимир Гадяк народився 13 травня 1964 року в с.Сихові, а Михайло Гринишин – 27 вересня 1963 року в с. Голобутові. Їхні долі наче писані одним пером. До призову на військову службу закінчили ПТУ, працювали машиністами у депо. В Афганістані проходили службу стрільцями. Володимир Гадяк загинув у бою 7 липня 1985 року, Михайло Гринишин помер у госпіталі 4 жовтня 1984 року. Поховали їх у рідному селі.

Уродженець с. Довгого Ігор Паращинець народився 27 березня 1967 року. В Афганістан відправлений у лютому 1986 року. Службу проходив навідником-оператором застави десантно-штурмової мотоманеврової групи. Прикриваючи відхід товаришів, загинув 22 травня 1987 року. Похований у рідному селі. 

Микола Рапій народився 15 березня 1964 року в смт. Моршин. Навчався у Бориславському медичному училищі. У серпні 1983 року відправлений рядовим в Афганістан, де був санінструктором. Не довгою була його служба на чужій землі. Не минув і місяць, як важка недуга забрала життя юнака. Помер він 30 серпня 1983 року.

Не повернулися на рідну батьківщину й Ігор Роман та Микола Халацький. Під час виконання бойових завдань вони пропали безвісти. Ігор Роман народився у с. Грабівцях 30 серпня 1960 року, на військову службу призваний 5 липня 1979 року. В Афганістані проходив службу навідником-оператором. Після 14 квітня 1980 року ні бойові друзі, ні родичі більше не бачили хлопця. Микола Халацький родом з с. Підбереги Івано-Франківської області. Після закінчення технікуму та школи прапорщиків був призваний Стрийським військовим комісаріатом. У 1982 році його відправили в Афганістан, де він служив начальником КТП. 9 січня 1983 року про його долю знали тільки далекі гори біля поселення Шинданд.

Василь Фіцик народився 1966 року в с.Стрілкові. Після закінчення школи працював монтажником у будівельному управлінні. У 1984 році відправлений в Афганістан, де проходив службу механіком-водієм. Прикриваючи бронею машини поранених у бою товаришів, загинув 26 травня 1985 року. Похований у рідному селі. Земляки шанують пам'ять героя, його іменем названо сільську школу.

Іван Явір народився 23 січня 1966 року у с. Любинці. Працював у колгоспі трактористом. У вересні 1984 року був відправлений рядовим в Афганістан, де служив механіком-водієм. Загинув 2 червня 1986 року. Усі юнаки посмертно нагороджені орденом Червоної Зірки. 

У пам'ять про них, 15 лютого, щороку на спільну молитву збираються побратими біля монумента «Синам Стрийщини, які не повернулися з Афганської війни». Цьогріч панахиду відслужили отець-декан Іван Барабаш, протосинкел Стрийської єпархії о. Богдан Минишин та ксьондз Польського костелу.

26 вересня 1987 року у Стрию з ініціативи воїнів-афганців Валерія Курапова, Сергія Бурячківського, Романа Кіндратишина, Володимира Микаєляна та Володимира Гнатківського було створено перший в Україні клуб ветеранів бойових дій в Афганістані. А 20 серпня 1994 року - спілку ветеранів Афганістану, яку нині очолює Мирон Заплатинський. Незабаром знову відкриється музей воїнів-афганців. Кошти на ремонт якого виділив Благодійний фонд Олега Канівця «Добре серце».

Приємно, що в Стрию збереглася повага до воїнів, що проявили мужність, стійкість, відвагу й героїзм при виконанні інтернаціонального обов’язку. Ця війна обпалила не тільки їхні обличчя, а й наші серця і душі. Нехай політикани сьогодні по-своєму трактують події тієї війни, важливо одне – вони були й залишаються у пам’яті народів солдатами, що виконували обов’язок перед батьківщиною. В цей день Стрийщина схилила голови перед загиблими синами-земляками, які завжди будуть прикладом героїзму й залишуться в серцях кожного з нас.

Для багатьох наших громадян майже десятилітня війна дотепер залишається загадкою, надійно прихованою правдою кремлівських вождів, які на той час керували тоталітарною комуністичною супердержавою. Ніяка армія із власної ініціативи не воює, вона лише виконує волю вищого державного і партійного керівництва країни, які викладено у відповідних і не завжди зважених рішеннях. А розраховуватись за наслідки війни доводиться простим солдатам і офіцерам та мирному населенню. Це скалічені долі, сльози матерів, розбиті серця коханих, ненароджені діти. Це постійний страх за себе, друзів, батьків… Це психологічна, фізична і душевна травма на все життя.

1_1 1_4 1_9 1_19.

Більше фото...

Наталія Карпенкова фото автора